Коли Роману Мінакову запропонували позмагатися у WorldSkills Ukraine, він одразу погодився. Хлопець готувався до конкурсу та водночас працював на криворізькому підприємстві «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». У компетенції «Експлуатація та обслуговування залізничного транспорту» у Дніпропетровській області Роман виборов друге місце. 

В інтерв’ю WSU він розповів про роботу помічником машиніста тепловоза на комбінаті, а ще пояснив, чому професійні конкурси потрібні не тільки студентам, а й працюючим фахівцям.

Як обрав професію?

Мій батько вже багато років працює машиністом електровоза «Укрзалізниці». Безліч дитячих спогадів пов’язані з залізницею та дорогою. Пам’ятаю, як декілька разів тато брав мене на зміни в інші міста. Коли я виріс, захотів піти його шляхом і обрав професію залізничника.

Я корінний криворіжанин і не хотів кудись їхати вчитися. Після 9-го класу вступив у місцевий політехнічний коледж. Після 4 років навчання отримав 2 дипломи – помічника машиніста та слюсаря 5-го розряду.

Вчитися мені не дуже подобалося, але студентське життя – прекрасний період. Залишилося багато друзів із того часу. Досі спілкуюся з одним із одногрупників. Він родом із села Мар’янське, що межує з Херсонською областю. Їздимо один до одного в гості, часто переписуємося. 

 

Як потрапив на комбінат?

На комбінат одразу після випуску я не пішов. Хотів підзаробити грошей, купити щось дороговартісне, наприклад машину. Вирішив поїхати в Берлін. Працював у Німеччині не за фахом, займався розвозкою посилок. Щось на кшталт нашої «Нової пошти», але більш масштабно й майже завжди з доставкою до дверей клієнта. Ця історія тривала близько року, а потім через сімейні справи повернувся у Кривий Ріг. До того ж хотілося стабільності та фіксованої зарплати.

Так я потрапив на Південний ГЗК і працюю тут вже близько півтора року.

Розкажи про досвід роботи за кордоном

У мене був автобус, на якому треба було щодня розвозити до 200 посилок. 

Чесно кажучи, було важко. Мав лише один вихідний, у неділю. Працював з 5:00 до 22:00. У будинках часто не було ліфтів, тому доводилося піднімати посилки самотужки. Зарплата кур’єрів-іноземців, які виконували однакову роботу, відрізнялася інколи вдвічі. Не можу сказати, що це була гідна оплата. Проте зробити деякі заощадження вдалося. 

Відтоді жодного разу не пожалкував про рішення повернутися додому. Працювати тут краще, можна взяти оплачувану відпустку чи лікарняний. 

Як почалася робота на комбінаті?

Тут є декілька цехів. Спочатку мене скерували в той, звідки вивозять готову продукцію. Там пропрацював близько 2 місяців, а потім перевівся в інший, в якому треба працювати із сировиною. Моє завдання – забезпечувати її транспортування до інших пунктів обробки.

Про що твоя робота?

Мій робочий день починається рано. Щодня ми проходимо медогляд, вимірюємо тиск, здаємо тест на вміст алкоголю в організмі. Потім переодягаємося у спецодяг і йдемо на літучку, під час якої обговорюємо план на день, слухаємо короткий інструктаж з охорони праці. Тільки після цього йдемо на робочі місця. 

У мої обов’язки входить огляд локомотива: справність запчастин і деталей, контроль рівня мастил. Ще перевіряю наявність вогнегасників, пломб на техніці, огорож на рухомих механізмах. Якщо охарактеризувати мою роботу одним словом, то це слово «безпека». Я дбаю не лише про роботу локомотива, а й про безпечне перевезення вантажу, роботу інших людей на майданчику. Стежу, щоб у приміщеннях було чітке освітлення, не було розлитого мастила чи іншої рідини.

Також беру участь у вивантаженні сировини, оглядаю вагони після цього. У роботі на такому підприємстві треба не просто знати техніку безпеки, а ще й неухильно дотримуватися її. Це серйозні речі, якими краще не нехтувати.

Бачиш кар’єрні перспективи?

Так, вони є. Власне, через це я вступив на програму «Локомотиви та локомотивне господарство» в Харківський політехнічний інститут. Цьогоріч перейшов на 3 курс.

Якщо підвищувати кваліфікацію, то на підприємстві можна вирости до машиніста. Є й керівні посади, але це зовсім інший рівень відповідальності. 

Я найбільше співпрацюю з машиністами, тож краще розумію їхні обов’язки. Вони, як і я, повинні розбиратися в роботі локомотива, знати та дотримуватися техніки безпеки. Машиніст відповідає за робочий процес, швидко реагує в разі позаштатної ситуації, приймає рішення, усуває помилки. 

Що скажеш про WSU? 

Начальник одного з підрозділів запропонував взяти участь, я погодився. Далі провели навчальний тренінг, розповіли про механіку конкурсу, оцінювання, показали як збирати та розбирати кран машиніста. 

Запрошення на конкурс я сприйняв позитивно, я таке люблю. Навіть ще би раз позмагався.

Чому взяв друге місце? Де помилився?

Я довго збирав механізм, не вистачило часу. І ще була незначна помилка з послідовністю дій. Врешті, суперник виконав завдання швидше.

Як думаєш, для працюючих людей потрібні такі конкурси? 

Так, навіть переконаний у цьому. Можна навіть запитати, чи потрібні такі конкурси студентам? 

Думаю, що працюючій людині WSU дає більше можливостей, ніж студенту. Це шанс продемонструвати роботодавцю кваліфікацію, щоб він підвищив у посаді чи зарплаті. А для студентів що? Гарна оцінка та приз?

До речі, про приз. Що хотів би отримати?

У мене є хобі, риболовля. Тому хотів би класну вудочку 🙂

Якщо серйозно, то приз для мене не головне. Я працюю на великому підприємстві, можу рости та розвиватися. Кращим призом вважаю кар’єрний розвиток, підвищення в посаді. 

Що тобі, як фахівцю, дала підготовка та участь у WSU?

Під час підготовки нам показали розбір крана машиніста на 5 складників. А на самому конкурсі він був розібраний до останньої гайки. Я зосередився на схемі механізму та вже за нею розбирав.

На роботі після конкурсу треба було швидко розібрати та зібрати кран машиніста: часточка пилу потрапила всередину, гальма не хотіли справно працювати. У мене вже був досвід розбору на дрібні деталі, тому я зорієнтувався та виконав роботу. 

Ще я зайвий раз переконався, що залізниця – це моє. До війни, коли ми працювали у штатному режимі, я приходив на роботу та знав кожен нюанс: де, що й яким звуком має стукнути, де треба переглянути рівень мастила. Був у своїй тарілці. 

Про що мрієш? Які плани?

Якщо в контексті роботи – стати машиністом. Якщо ширше – налагодити особисте життя, закінчити інститут. Мрію, щоб якнайшвидше закінчилася війна і усі наші захисники повернулися живими, зокрема й мій батько.